Приглушений тупіт в старому будинку,
Будинку для людини-неведимки.
Чути тріскіт у каміні,
Так горять втрачені надії.
Спопелили рідні діти,
Що для них були усі дарунки, квіти.
Старі альбоми на полиці,
Мчить туди пам`ять, наче птиця.
Згорблений старий у кріслі,
А сльози ллються, їм у серці тісно...
Обіймає в спогадах родину,
Таку колись дружню і єдину.
Хоч тепер перед ним камін, що догорає
І холод, що завжди з ним та не зникає.
Неведимка...Його не бачать власні діти,
Та він їх любить, так ще треба вміти.
