Тече життя, як та ріка,
А вона, як лялька пуста,
Дивиться на світ очима склянними,
Нема думок, як вірша без рими.
І знати не знає , що таке сльози,
Не гриміли ніколи в душі ні бурі, ні грози.
Та й душі зовсім нема,
Як моряка без корабля.
І ударів зовсім не чутти,
Вирвали серце, прирекли на муки.
І фарфор так легко зламати,
Це зовсім не могутнє дерево крислате.
Тільки смикни за мотузок,
А вона і зробить крок,
Ще раз - вже є два,
Та стоїть на місці сама.
І усмішку на масці життя намалює,
Хоч від суму її ніхто не лікує.
Комусь іграшок бракувало,
Що ж, на одну більше стало...
Тануть сніжинки і з ними вона,
Бездушна та лялька пуста...