Гончар сидів у затінку й мовчав,
І лиш невпинно пальці ворушились.
Він глину гладив, глечика плекав,
Якому чудернацькі сни вже снились.
І круг співав ласкаву колисанку
Про батька й матір, місячну зорю,
Про те, як воду в глечик набирають зранку,
Й у полі напувають всю сім’ю
Мовчав гончар. Їм є про що мовчати.
Він зараз дасть одне нове життя:
Хтось купить глечик, принесе до хати
І там поселить це мале дитя.
Круг стиха зойкнув. Диво народилось,
А майстер посміхнувся сам собі:
На небі ясна зірка засвітилась,
Аби гончар не відав горя та журби.
Присвята: Валерія Ленартовичу