Вітер здіймає хвилі у нас під ногами і
золоте море хвилюється листви опалої.
Золота піна на хвилях булижника чорного,
хвилі назустріч і ми - ув обіймах, як в човнику.
Човник у волі хвиль - без весел, без вітрил.
Човник танцює на хвилях: раз-два-три, раз-два-три..
З вітром, мов зорі, знов падає листя, глянь -
скільки ми можем у цей зорепад загадать бажань!
В цей зорепад, на човні серед моря із золота -
вічну любов загадаємо, щастя і молодість..
Вже не забудеться нам львівська теплосінь ця -
Вік золотий, у який знов і знов переносимося..
