Вийшла у бридку павутину,
У якій всі дуріють, та знищують себе.
Вийшла із кімнати-всесвіту.
Перерізавши пуповину, по вищому велінню.
Та зосталася блукати тут, розкривати ребуси.
Закривати нЕчисті, називатися по імені, чи на відгуки.
Трохи згодом звикнула, та зайшла у вірного,
Опинилася в тролейбусі.
Походила, потремтіла, заплатила.
Потім швидко вибігла, і у ритмах грізності загубилася.
Та для неба ця монета золота, як і кожна.
Охоронці чують всі задумані слова.
Люди бережіть її, вона ще зовсім дитинча.
Безхребетне мовлення її як повідомлення,
Зачіпляє за живе та приймається корінням.
В кожному із нас вона росте.