І знов слова. І знову згустки рими,
Лише почався день, лиш місяць догорає,
Стають мільонні долі нульовими,
Стара бруківка сонце проклинає.
Тріщать в агонії старі віконні рами,
І відкриваються зі скреготом всі двері.
На картах лиш червові дами
І мнуться всі печалі на папері.
Стирає ніч усю реальність,
Мов та калюжа, лиш блистить надія.
І корчиться в апатії гірка банальність,
у душах лиш вона тривогу сіє.
І полумя жаги зжирають власну волю,
Душа все рветься до нового,
І рішення мов списи проштрикають долю,
лиш в голові бринить така просте "Для чого?"
І хочеться зірватися у небо,
Так хочеться від себе утекти.
Бо так вже є. Мабуть, так треба.
Лише питання ще - лишитись чи піти...