Я старався не чути все те, що кричить,
Що випалює душу, легені стискає,
Але це не так просто, що горить - те й димить,
Моє серце палає, я наче зникаю.
Я думками завжди не тримаюся тіла.
Світ - не мій, я також залишився нічий,
Може зараз все так, як ми тОго хотіли,
Та душа не мовчить, а я наче німий.
Не дивуйся - від мене не віє теплом,
Що завжди при собі запальничка моя,
Що похмурий ходжу, що не краще обом,
Що в твоєму дворі не стою, як стояв.
Відтепер не моє буде все, що твоє,
і не грітимуть руки твої, як колись,
але нащо мені знову пута куєш?
Не тримай, бо любов перекинеться в злість.
Ці сварки, цей вогонь, ці відверті слова
Проникають крізь пальці, тануть на язику.
Знов не спати, палити, знов болить голова,
Знову йдеш, а я вАрюся в свому сокУ.
ID:
466019
Рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата надходження: 14.12.2013 18:28:19
© дата внесення змiн: 14.12.2013 18:28:19
автор: Ivanchick
Вкажіть причину вашої скарги
|
