Самотність не вимірюється Милями
Не вимірюється кроком, не вимірюється хвилями
Самотність – стан душі твоєї,
Коли один ти, і в ситуації моєї
Ти розумієш, що виходу не має
Останній час життя твого минає.
Десь у кутку лиш тікає годинник,
На кухні лиш відкритий холодильник
Пустий, так само як твоя душа
Давно вже збилася вона.
І час іде, і не потрібен жодній ти людині
Хоча, потрібен матері єдиній
Але, і мати зрадила тебе
А час іде, а час іде.
Покинутий сидиш ти у кімнаті
Лиш спогади, що радістю пройняті
Зосталися з тобою, адже ти тепер ніхто
Тварина ти, і старе то пальто
Що ти носив тобі вже не потрібно
Як не потрібно золото чи срібло.
Самотній ти, один, на самоті
Покинутий, нікчемний в простоті
Хоча ти вільний, але нащо вже та воля,
Коли не в змозі ти біжать край поля,
Коли не можеш жити так як хочеться тобі
І будь людиною не на яву, а лиш у сні
Коли так хочеться любити
Який же сенс тоді так жити?
Ти прочитаєш це письмо, а може вже й не зможеш
І біль , І страх свій переможеш
І ти уйдеш, уйдеш уже навіки
Бо знаєш ти, що жодні ліки
Не зможуть врятувать тебе.
І ти то тіло ,рідне, вже таке чуже
Ти тихо покидаєш, з думкою про те
Життя чи вдасться молоде
Сестри твоєї, покинула яка
Тебе вмирати голяка
А ти любив її, всім серцем ти любив
І цим мабуть себе лиш загубив.
