В лабіринті думок без клубка Аріадни?
Та людина ж слабка, все блука та блука...
То у відчаї просить у Неба поради,
То у темному лісі до когось гука.
Щось шукає, не бачачи перед очима:
На її на долоні клубочок лежить!
Кинь на землю - постелиться нитка незрима.
Пам`ятай про одне: той клубок побіжить
Впротилеж від багатства і влади, і пихи,
Поміж тернів на гору круту
І - під ноги до Правди, що змучено, тихо
Прикриває, чим може, свою наготу.
З Раю вигнана, Пеклом обпечена,
Дім її - сиза скеля крута.
На вітрах-сквозняках залишилась,
приречена,
Гола, боса та вільна й свята.
