Замiсть корзинки пакет. Замiсть пиріжків курячий бульйон. Замiсть будиночка у лiсi лікарня. Тi самi залищилися лише бабуся та червона шапка.
Як не одягайся, а мороз пече обличчя. Перехожi не дивляться у мiй бік, намагаються iти якомога швидше i від цього ще більше мерзнуть. Давно не було такої холодної зими.
Нарештi я пунктi призначення. 3 поверх. Налiво. Прямо. Палата № 5.
Моя бабуся вже мiсяць лежить у лiкарнi після iнфаркту. На її лiкування родина витратила грошi, якi ми копили на моє навчання.
Зайти у палату без жодного звуку нереально - дверi i підлога скриплять дуетом. Але я намагаюся зайти якомога тихіше на той випадок, якщо бабуся все ще спить. В нiздрi впивається їдкий запах сигаретного диму. Потрiбно вiдкрити вікно, бабусi навiть вдихати його протипоказано. До того як потрапити у реанiмацiю вона багато палила, але перебування на межi життя та смерті перелякало її не на жарт i вона зареклася брати цигарки до рота.
Я пiдходжу до балкона аби вiдчинити дверi. Там сидить бабуся. Я не одразу помiчаю…
Її товстi, зморщенi пальцi тримають цигарку. Вона робить смачну тягу i закусує шматком не менш смачного торту. Величенький бiсквiт зникає у її ротi за 2 укуси. Уявляючи як щойно прожований він дістається її хворого шлунку мене починає нудити. Я вибiгаю з палати.
Чергова медсестра вiдпоює мене валер’янкою. Сльози душать i далi. Грошi «на таблетки» у виглядi тромбiв, виразок шлунка, i жиру у складках тіла моєї бабусi, в той час як ми не маємо чим заплатити за квартиру. Моя молодша сестричка ходить у перелатанiй куртцi яка навiть не грiє, мама не знає де взяти грошi, щоб кормити нас, а тато працює у фiрмi яка видає частину зарплати i то раз на 3 мiсяцi…
- Внучка-сонечко, а чому ти в коридорi? Заходь у палату.
Вона всміхається i розмовляє задоволеним голосом. I рада вона не моєму приходу, а тому, що щойно послала під три чорти свою родину. Я викладаю на тумбочку фрукти i курячий бульйон.
- Де ти була?
- Виходила в туалет.
- Чому пахне сигаретами?
- Вiдкривала балкон. Напевно на вулицi хтось курив. Аж бридко стало...
- Мама зробила бульйон.
- Ой дякую. Якраз саме те для мого хворого шлунку. Вiн без солi?
- Без. I ось ще грошi на лiки. Мама передала…
- Ой дякую. – сто гривнева купюра зникла у карманi її халату - Розумiєш що за вони? Знову підняли ціни! А як у вас справи?
Все чудово! Щойно моя бабуся пирнула нiж менi у спину i мило посміхається.
- Мама сказала, що сама купуватиме тобi лiки.
- Нi-нi. – переляк перекосив її обличчя - Вона наплутає. Та й в мене аптека поверхом нижче. Я сама про себе попiклуюся.
Боїться що припиниться фінансування. А тортики їй нiхто не збирається приносити.
Тим часом бабця починає сьорбати курячий бульйон. Сьорбає вона голосно, бульйон тече по підборіддю. Вона приплямкує i вдає насолоду. Я оглядаю цю картину i у думках нагороджую шедевр назвою «Симулянтка»
Менi гидко дивитись на те як вона їсть. Так нiби має єдину насолоду в життi, нiби боїться, що цю насолоду зараз вiдберуть. Мене знову нудить. Я вибiгаю з палати i уся в аптеку. Таблетки у глянцевих упаковках коштують дешевше нiж виглядають.
Чавк. Чавк. Вона облизує язиком сухi губи. У її руцi торт з таблеток. Вона жує його i кривиться.
3 поверх. Налiво. Прямо. Палата № 5. Вона допиває бульйон витрушуючи останнi краплi до рота. Для неї навіть крихта важлива.
Я пiдходжу до ліжка. Моя бабуся нагадує трiшку сплюснуту кулю. Ложу на простирадло пакет. Вона тягне руку, забирає пакет, відкриває i за секунду зi страхом дивиться на мене. У її руках червонi «Мальборо» i шматок шоколадного бiсквiту з кремом.
Я не буду сваритися, пояснювати, вмовляти, забороняти. Набридло.
Моя бабуся – голодний сiрий вовк, що доїдає залишки мого ще живого серця.
Я сильніше натяую на вуха свою червону зимову шапку. В нiй тепло. Я вибирала її разом з бабусею.