Сидів на троні бегемот –
Зубатий гольтіпака.
Вважав за бидло свій народ –
Бо ж неук був, бідака.
Ним керували звіддаля
Зелені крокодили,
І він за довгого рубля
Прислужував щосили.
Все віддавав: ліси й поля,
Моря, річки і гори.
Писав таблички: «Мой земля!» –
І будував забори.
Коли ж урвався всім терпець,
Прогнали бегемота
(Він сам собі зробив «капець») –
Прокинулась сволота.
Гієни вити почали
І гавкати шакали,
Що всіх чужинцям продали:
«Часи страшні настали!»
Як правив лютий бегемот,
Сиділи у болоті,
Заціпившись, закривши рот –
Хто ж слово дасть голоті?
Зате тепер, коли тиран
Далеко,осміліли,
Почали бити в барабан
І зуби нагострили.
Все їм не так, усі не ті:
«Чому руда лисичка?
Ведмідь – тупий, орли – «святі»
І журавель, як тичка.
Ніхто не вміє керувать!»
І рвуться воювати.
«Адна у нас Расєя-мать!
Хапайтє автамати!»
Вже землю ділять, роздають,
І каркає ворона:
«А може, хай до нас пришлють
Сусідського дракона?»
Дракон триглавий раз – і є,
Сичить, вогнем лякає,
А дурні все кричать своє:
«Фашизм перемагає!
Он-он побіг! Ні, полетів!
Тримай його, до скону!»
Кого ж, не знають й поготів…
І моляться дракону…
Вони не небезпечні, ні,
Ці горе-патріоти,–
Задурені. Еге ж, дурні!
Ох, стільки ще роботи!
Рабів драконячих зловить,
Забрати автомати
І крокодилів приручить –
Хай будуть меценати.
Коли ж настане мир і лад
В прекраснім нашім краї,
Дракон повернеться назад –
Бо зуби поламає!