Сьогодні Україна – як вулкан,
Що завжди був, та донедавна – сплячий.
Не раз на грім зривався і … змовкав,
Терпінням погамований волячим.
І ось не просто закурівся дим –
Вогонь рвонув у багатьох куточках!
Бо рівень всенародної біди
Вже перейшов оту, найвищу, точку.
Кипить Майдан, ледь стримуючи лють,
І владу плавить з низу до вершини,
Бо наш, одвіку роботящий люд
(Ганьба!) - шукає хліба по чужинах.
Бо часті і густі князі й князьки
Вуста і очі зав’язали правді,
Мерщій розперезали пояски
І безборонно крадуть! Крадуть! Крадуть!
Уже корито вишкребли до дна,
Добро порозпихали десь по норах.
Не встигли – то в міжгір′ях вирина
Чи по хатках модерних коло моря.
Клекоче гнівом Київський Майдан.
Серця мільйонів пломенять сьогодні.
І ллється кров гаряча – не вода!
Уже пішла у небо перша сотня.
Схиляються державні прапори.
Чорніє Україна у жалобі.
А тут сусід хижацьки нагострив
На нашу землю свій кремлівський чобіт.
Та ми – в сідлі. Шевченків заповіт:
«Борітеся …» утвердити повинні.
Ми волю збережем! Бо з нами світ.
А він скандує: «Слава Україні!».
