Чи потрібен комусь твій крик?
Чи можлива у світі жалість?
Карнавал жебраків, безхатченків і калік.
Немає дороги назад, ніколи не було далі.
І ти приходиш сюди нагим.
Єдина зброя у тебе — голос.
Міняєш її на номер, робу, штани,
Світ забирає назавжди мову.
Добре, що грифель дирявить горло:
темне на комір тече чорнило.
Чому, спитаєш у мене, "добре"?
Бо це означає: тебе звільнили.
Чорнило ховає, як річка, трупи.
Скелети, як шафа, воно ховає.
Чорнилом, як кров'ю, брудняться руки,
Ніби горілка, веде до краю.
Але ж ти вільний, і маєш слово,
Втоплене в болі весняного цвіту.
Може, ще й буде у тебе мова.
Та чи докажеш ти правду глухому світу?
