Ще з полону зимового ночі
Не вернулися, холод безмежний
Я забув що насправді є творчість
І чому я у ній обережний
Та коли ледь пробуджений ранок
На душевне мене надихає
Я біжу на палаючий ганок
Хай промінням мене заливає
Заливає. І сум і тривоги
Щоб далеке-близьке потопало
Щоб знайомі долини - дороги
Горизонтом таки обіймало
Щоб почути як шепоти вітру
Ледь мінорно пробуджують місто
Та свою заворожену квітку
Я не буду будити до літа
Ще зарано. Ще сирість туманів
Не дає розгулятися ранку
І тому я зізнаюсь в коханні
Лиш на всіянім квітами ганку
