Дві мами
( Сповідь на Великдень 1980 року)
Запалася паска старій Катерині.
Годила, місила, а паска - на сміх.
Ще й голуб печальний усівсь на цямрині.
Прийшов, видно, час, щоб сповідати гріх:
Доню, сідай на маленький ослоник.
Кличуть додому мене небеса.
Думка тікає, сполоханий коник...
Рідна, прости, я не мама твоя.
Прикмета погана: запалася паска.
Мені в рік той двадцять іще не було.
Хтось тихо застукав: коли б ваша ласка,
Хлібчика трошки, ми не їли давно...
У нас переднівок і голод на Сході.
Жінка в світлицю уже не зайшла.
Впала сердешна у нас на порозі.
Впала і встати уже не змогла.
І, раптом, хтось пискнув, наче котятко...
На ганку сиділо маленьке дівча.
Голодне й худеньке, оте янголятко,
Воно ще не жило, а вже помира.
Узяла на руки легесеньке тіло:
Ти будеш щаслива, дитинко моя.
А жінка в той вечір, як свічка згоріла.
Від голоду вмерла ненька твоя.
Та й треба нам було біду якось пхати.
Я все клопоталась, щоб добре тобі.
Свати приходили й до нашої хати,
І всі з гарбузами вертались сумні.
А нині удруге запалася паска.
Ще й мати твоя так просила у сні...
Вона говорила: якщо б ваша ласка,
То хлібчика трошки дайте мені...
Зібралась в дорогу стара Катерина.
Сорочку вишивану нову вдягла.
Донечко, рідна, ти знати повинна,
Що мама із Сходу у тебе була...
Оксана Максимишин-Корабель
16 квітня 2014р.
