Спокійно він став на широкій арені,
піднята його голова –
там натовпу гомін і шум безперервні,
літають неясні слова.
Наліво від входу в туніці сріблистій
маленька рабиня стоїть
і факели в кучері їй золотисті
продовжують золото лить.
Мечем він у щит ударяє трикратно,
відлуння у даль дзеленчить,
і натовп – весь ситий, багатий, ошатний, –
ще дужче довкола кричить.
Та дивно – в відвазі, що їх охопила,
стоїть гурт рабів молодих,
щити поскидали і руки схрестили
на бронзових грудях своїх:
«О, п’яні, розпусні патриції, знову
бажаєте смерть споглядать?
Ті іскряні факели в вечір чудовий
для диких захоплень горять?
Безумці! Сталеві усі мої м’язи,
я кров’ю меча гартував,
тому-то арену оцю ще ні разу
поборений не покидав.
Братів я пронизував. Знову і знову!
О, жертви, безмірний їх стрій!
Сьогодні ж увечері будьте готові –
я вас викликаю на бій...»
В страху непомірнім, в тривозі великій,
патриції стали втікать,
підняв він меча і накинулась з криком
на них гладіаторів рать.
Розгублена варта з прокляттям спиняє
розбурхану хвилю рабів,
і жовтий пісок в ту ж хвилину вкриває
шарлаховий крові розлив.
І перші, хто кинувсь і хто заступає,
із серцем пробитим впадуть;
по трупах із ревом юрба пролітає,
шалено пробивши свій путь.
І тільки рабиня стоїть з білим ликом –
лиш крові краплини злились
на край білосніжної в неї туніки, –
та очі опущені вниз.
А з міста на помсту жорстоку, сувору,
ватагу виводить Спартак
і бурно несеться крізь ніч яснозору:
«Брати, піднімайтесь ось так!»
Христо Смирненски
Гладиатор
Спокоен той спря сред арената ширна,
спокоен изправи глава -
гърми там тълпата и глъчка неспирна
отронва неясни слова.
Отляво до входа, в сребриста туника,
робинята малка стои;
по златните къдрици факлите бликат
игриви, златисти струи.
Удари той с меча трикратно по щита,
ехото далеч прозвъни,
и ето: тълпата, охолна и сита,
крещи пак от всички страни.
Но странно: от дързост незнайна обзети,
край него се роби тълпят,
захвърля той щита и скръства ръцете
на голата бронзова гръд:
"О, блудни, пияни патриции, пак ли
жадувахте кърви и смърт?
И тази ли вечер разискрени факли
за диви възторзи горят?
Безумци! Стоманен е всеки мой мускул
и меча ми в кръв е кален,
че тая арена не съм я напускал
от никого в бой победен.
Пронизвах аз братя. Все нови и нови!
О, жертви, без име, без брой!
Но таз вечер вие бъдете готови,
аз вас призовавам на бой..."
Сред ужас нечакан, сред паника бурна,
патриции хукнаха в миг,
а вдигна той меча, и вихром се втурна
тълпа- гладиаторска с вик.
Смутената стража изпречи се с крясък
пред буйната робска вълна;
и мигом обагри се жълтия пясък
със кървави тъмни петна.
Но втурнал се първи, той първи възпре се,
простре се с пронизана гръд;
през трупа му с рев се тълпата понесе,
пробила си шеметно път.
И само робинята спря бледолика:
в кръвта му намокри едва
тя края на своята снежна туника
и тръгна, привела глава.
А там - из града, за разплата желязна
тълпите повел бе Спартак
и бурно ехтеше в нощта златозвездна:
"На крак, братя роби, на крак!"
ID:
493634
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Поетичні переклади
дата надходження: 19.04.2014 20:29:59
© дата внесення змiн: 28.04.2021 22:06:15
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
