Соняшник у Сонце закохався -
У найбільше світиво Землі,
І йому в коханні зізнавався,
Тягнучи всі соки із ріллі,
Повертав за ним завжди по колу
Величаву голову свою,
А коли спускалась ніч у поле,
Виглядав ранковую зорю.
Вверх тягнувся з усієї сили,
Дорости до Сонечка волів...
Хоч його спинитися просили,
Він нікого слухать не хотів!
Став тонким, високим і вразливим.
Так від вітру гнувся повсякчас,
Що не зміг противитися зливам
І навпіл переламався враз!
Прошептав востаннє: "Це з любові...
Я вмираю, а вона жива!.."
Та веселки смуги кольорові
Не почули ті його слова...
А проміння тепле далі грає,
Соняха ж немає на ріллі...
Він не знав, що Сонечко кохає
кожен-кожен Соняшник Землі...
