В її житті не бракло смутку…
Красива дівчинка з великими очима.
Не раз і радощів припала трунку.
Багато всього залишилось за плечима!
Її добра би стало всьому світу,
Якби не та одна мала деталь:
Бач, не вклонятися ні сонцю й вітру,
Ні іншим течіям – її свята мораль!
Історія її життя занадто скУчна,
Тому розказувать не так вже й є про що
Її словами описать навряд чи можна!
Вже ліпш мовчати, ніж писати аби що.
Їй рук не цілували й не вклонялись.
Й вона цього навряд чи би хотіла
І не на ній усі її компанії тримались,
Хоча ця дівчинка емоцій стримувать не вміла!
Їй друзів підбирав здоровий глузд,
Тому, напевно, їх у неї було мало!
Життя припало поцілунком їй до уст,
Тому вона на світ не нарікала.
Її ненАвиділи більшість йшовших поруч.
Не знаю, може й справді не даремно.
Із біллю і печаллю йшла пліч-о-пліч.
Життя її проходило занадто вже буденно…
Всіх своїх демонів на пам’ять давно знала,
Вони, зізнаюсь, їй свободу серед болі дарували…
Та й ангелів увагою нізащо не минала…
Самоповага й гордість її образ ткали!
В цієї дівчинки нема думок про самогубство,
Хоча її душевні рани видно на обличчі…
Потратити життя на дірку в скроні – глупство!
Їй видно цілий світ з свого узбіччя!
Для світу зАгадка її великі очі,
Вона живе мов тихім омуті чорти!
Для неї ж зАгадка – бездомні ночі,
Що неприкаяно крокують крізь віки.
Такою «хворобливою» її зробило сонце,
Що випікає світлом чорні рани!
Її життя вночі ще раз почнеться,
Тоді вона перенесе думки у океани!
У неї зовсім інший світ! Не ті мотиви!
Безглуздий край в якому щастя – божевілля!
Вона у ньому замінила всі прерогативи!
Там всім керують психи і свавілля!
Я знаю, їй не довго ще терпіть прийдеться!
Ще трішки і її посадять поміж м’які стіни…
Не довго залишилося, на все свій час прийдеться.
Але вона і там знайде частки своєї віри.
Вона і є така, не ідеал і не чиясь дрібниця …
Вона – не вигадка! Такі і справді ходять поміж вами…
Порожня усмішка, як погляд у криницю…
Великі очі ще не збожеволівшої дами….