Тобі здається – все погано,
І Всесвіт весь загорнутий в туман,
Туман, який тримає у полоні,
Роз’ятрює у душах сотні ран.
Цей біль нестерпний ще живе й понині.
Ледь жевріє у душах молодих.
Вони не знають лиха в повній мірі,
Що з предків пам’яті доноситься святих.
Ми відчуваємо, що є на світі диво
І здатне воно пам'ять відродить.
Лиш треба зберегти що в душах сивих
Доноситься до слуху ще малих:
Все записати, визнати, відкрити
Розголосити, висказать, зробить.
І сотні жертв, невинно кимось вбитих
Повстануть з попелу, щоб силу відродить.
Невже у них не вистачить терпіння
Перенести і вистрадать все знов
Але ж оці молодші покоління -
Куди їм за свободу й за любов?…
У них все в розрахунку, все в системах
Комп’ютерні грабунки – вони «в грі»,
Тримаючи весь Всесвіт в мікросхемах,
Натиснуть пуск – і бах!…нема Землі.
Ми мусимо триматись разом гілки,
Яка і через стовбур передасть,
Що є, були, і будуть українці
Яким не все одно: що? де? і як?...
Тому тримаючись мети своєї
Непереможним стане вірний шлях,
Який вже протоптали наші предки
Увіковічнивши себе в віках…
