З сорок п’ятого року не було тут війни,
Жили в мирі і злагоді люди.
Але кляті політики, вражі сини
Продали Україну катюгам.
Накрали грошей, тих, що люд заробляв
Потом своїм і сльозами.
Будують палаци, готують вівтар,
Себе вже рахують Богами.
Такі в нас закони: хто вкрав гривень сто,
Судіть і саджайте в в’язницю,
А хто міліони – того поважай,
Йому в президенти годиться!
В яких ще краях є злодюги такі,
Щоби свій народ обкрадати?
Ще й з року у рік рідну землю свою
Чужим москалям продавати!
Зарплати наші вже смішні роками,
Але наш люд навіть до цього звик.
І знов кати знущаються над нами:
Мінімалки вже не вистача на хліб.
У Києві не бачать і не знають
(В них гроші ходять не такі!),
Як в селах і містечках пропадають
У безробітті, п’янках, ніщеті!
Хто нам поможе голову підняти?
Що нам робити, Боже, підкажи!
І кращого нема де обирати –
Усі крадуть, хто клявсь і хто боживсь!
На вибори останні подивися:
Ті самі всі, що обкрадали нас,
Не соромно, злодюги Вам дивиться
Народу в очі. Він для вас баласт!
Ось, вивезли з Вкраїни купу грошей,
І, тероризм, живи і процвітай!
Народе, думай, чом й за що ще досі
Через кордони лізе всяка шваль!
