Я ніколи не скажу тобі тих голосних і фальшивих слів, щось на кшталт: "Я ніколи тебе не покину", "Я завжди буду поряд" чи "Я без тебе помру". Бо це все відома брехня, в яку всі так воліють вірити.
Так, я буду заводити дискусію щодо рівності фільмів і книжок. І напевно, в цьому питанні, ми ніколи не дійдемо згоди.
Так, ми будем рідко бачитись і чутись. Бо, це ХХІ століття, мій хлопчику, вік мега швидкого плину життя. По крайній мірі, я так вважаю.
Щоранку і щовечора, ми будемо споглядати різні картинки за вікнами наших квартир, інших людей, котів, собак.
Але.
Я буду цінувати кожну мить нашої близькості, нашої ніжності, нашої любові.
Я буду уважно слухати розповіді твого життя і переживати з тобою кожні емоції тих ситуацій.
Я буду мовчати, коли треба мовчати і говорити, коли треба говорити. Бо це проста істина, про яку так часто забувають.
Я буду думати про тебе, коли сонце буде сходити і заходити за обрій, і малюватиме картини різнобарв*ям на небі.
...Поки одного разу я не подзвоню тобі і не скажу: "Виходь! Я під твоїм під*їздом"....