Я поїхав із рідного Краю,
Жити там, де ніколи не був,
Не збирався... Але я не знаю,
Як по-іншому жити в Війну.
Я не знаю, коли повернуся,
Я не знаю, чи хочу цього,
Не забути лише я клянуся,
Що там частка від серця мого.
Обіцяю тебе пам`ятати,
Не побитий осколками дім,
Обіцяю я гідно триматись,
В негараздах майбутніх років.
Обіцяю, що вас я не зраджу,
Прикордоннії рідні поля,
І якщо десь назавжди приляжу,
Полечу я не в теплі края.
Я повернусь до того подвір`я,
Де дивився, коли був малим,
На казковії дивні сузір`я,
До легенд про небесний килим.
Я повернусь до того каміну,
Де я слухав ще з перших крокі́в,
Про любов до верби і калини,
Слухав сповідь минулих віків.
Ті віки і любов говорили,
З відчуттям поєднавши думки,
Із довіри знання утворили,
Розділивши зі мною роки.
Говорили губами простими,
Говорили без гордих словес,
І простії слова підіймали,
До цікавості вищих небес.
Засинаючи в Всесвітах давніх,
Прокидався і біг я до тих,
Хто готові життям залатати,
Всі дірки від помилок моїх.
Я тепер вже доросла людина,
А у вас там страшная війна,
І, хоча ми єдина країна,
Розділила нас руська весна.
Приїзджав я до вас дуже рідко,
Хоч і жив за годину шляху,
А тепер я сумую так сильно,
Що не знаю, як вняти тугу.
Я не знаю, коли повернуся,
Я не знаю, що вдіяти з цим,
Але все ще до тебе тягнуся,
Не побитий осколками дім.
ID:
525432
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 24.09.2014 00:23:58
© дата внесення змiн: 24.09.2014 00:23:58
автор: Андрій Тарновський
Вкажіть причину вашої скарги
|
