Випали на долю короля важкi випробування. Зачарував його королiвство злий чаклун Арамх. I в королiвствi перестали цвiсти квiти, спiвати пташки, небо сiрi хмари заволокли – i нiколи сонце не проглядало, з гiр кривавi рiки потекли, у мiстах i селах смерть людей, як траву, косила, люди забули про смiх i зробилися злими та жорстокими.
Було у короля троє синiв. I повелiв король найстаршому з них коня сiдлати та в дорогу вирушати, щоб країну вiд злих чарiв порятувати. Довго їхав королевич аж доки до високих гiр не добрався. У горах на найвищу вершину почав вибиратися. А коли пiднявся вище хмар, то побачив пишний терем. Поспiшив королевич до нього, долаючи крутi скелi, пiдступнi льодовi поля та каменепади. I вистачило йому сили й вiдваги на самiсiньку вершину зійти, де стояв пишний терем. Коли пiдiйшов до дверей, на порозi його зустрiв чаклун Арамх і мовив:
– Три місяці ти блукав свiтами, бажаючи рiдну країну вiд бiди-лиха порятувати. Не злякали тебе скелi крутi, пiдступнi льодовi поля i каменепади. Ти сильний i вiдважний лицар! I я виконаю сiм твоїх бажань. Але не спiши їх загадувати. Сьогоднi ти мiй гiсть. Зайди у мiй дiм гостинний.
Пристав королевич на ту раду. Коли порiг переступив, то потрапив у простору кiмнату, посерединi якої стояв стiл, рiзними наїдками та напитками заставлений. Згадав королевич, що три мiсяцi вина не пив, жодного разу не наїдався вдосталь, а з тих пiр, як на вершину йшов, у ротi крихти їжi не мав, краплi води не випив.
Арамх улесливо запитує:
– Чи не бажаєш, королевичу, мого яства та моїх напиткiв звiдати?
– Бажаю! – поспiшив вiдповiсти королевич.
Тут же до столу сів, досита наївся й напився, господаревi за гостину подякував.
По тому Арамх завів королевича у свої комори. У першiй iз них перлiв видимо-невидимо. Любується ними королевич, очей вiдвести не може. А далі й мовить:
– Менi б стiльки перлiв мати!
– З цих пiр усi вони твої, – хитро усмiхаючись, вiдповiв Арамх.
I повів королевича в іншу комору, в якій срiбла видимо-невидимо. Ще жаднiше засвiтилися очi королевича i він – знову говорить:
– Менi б стiльки срiбла мати!
Арамх лукаво й вiдповiдає на те:
– Тепер це все срiбло тобi належить.
I пiсля цих слiв повів королевича у комору, де золота видимо-невидимо. Побачивши те багатство, королевич знову мовить:
– Менi б стiльки золота мати!
I знову Арамх дарує усе золото королевичу та веде його ще до однiєї комори. А в тiй коморi дiамантiв видимо-невидимо. I висловлює королевич ще одне своє бажання:
– Менi б стiльки дiамантiв мати!
I цього разу лише усмiхнувся Арамх i радо вiддав усi дiаманти королевичу.
З комор повів Арамх королевича у свої покої. А там, на золотому тронi, перлами та дiамантами оздобленому, дiвчина сидить краси небаченої. Став просити королевич Арамха вiддати йому дiвчину в дружини. I на це погодився Арамх.
Вкiнцi вивів Арамх королевича у двiр, i показав йому карету й мовив:
– У цю карету скільки чого не покладеш, все вмiститься. I їде вона без коней i землею, i хмарами.
Лише тепер згадав найстарший з королевичiв, що Арамх обiцяв виконати лише сiм його бажань – саме стiльки, скiльки бiд доконують батькове королiвство. Та тут же й подумав: "Шiсть моїх бажань Арамх уже виконав, а однiєю бiдою бiльше чи менше, то все одно тим не заслужу батькової ласки. Краще вже дарованi Арамхом скарби та красну дiвчину вiзьму i в чужих краях у добрi заживу. А рiдну країну нехай iншi брати рятують". I став просити королевич Арамха, щоб той вiддав йому карету. Пристав на те Арамх i вирядив королевича зі свого дому.
А в цей час рiдну країну рятувати вирядив батько середющого сина. Королевич з батьком, матiр’ю та з молодшим братом попрощався i покинув хороми королiвськi, град престольний.
Довго їхав королевич i через три мiсяцi до високих гiр добрався. Коли вище хмар пiднявся, побачив перед собою терем пишний. Поспiшив королевич до нього, долаючи крутi скелi, пiдступнi льодовi поля та каменепади. I вистачило йому сили й вiдваги на самiсiньку вершину зійти, де стояв пишний терем. Коли пiдiйшов до дверей, на порозi його зустрiв чаклун Арамх і мовив:
– Три місяці ти блукав свiтами, бажаючи рiдну країну вiд бiди-лиха порятувати. Не злякали тебе скелi крутi, пiдступнi льодовi поля i каменепади. Ти сильний i вiдважний лицар! I я виконаю сiм твоїх бажань. Але не поспiшай їх загадувати. Сьогоднi – ти гiсть. Зайди у мiй дiм.
Пристав королевич на ту раду. Коли порiг переступив, то потрапив у простору кiмнату, посерединi якої стояв стiл рiзними наїдками та напитками заставлений. Згадав королевич, що три місяці вина не пив, жодного разу не наїдався вдосталь, а з тих пiр як на вершину сходив, в ротi й крихти їжi не мав, краплi води не випив.
А в цей час Арамх улесливо запитує:
– Чи не бажаєш, королевичу, мого яства та моїх напиткiв звiдати?
Не злакомився середющий королевич на Арамхові наїдки й напитки. I дає Арамховi таку вiдповiдь:
– Не за тим я три роки свiтами поневiрявся. Тож найперше вислухай сiм моїх бажань, які ти обiцяв виконати.
А далi й загадує їх:
– Сiм лiт у царствi мого батька квiти не цвiтуть. Поверни, Арамше, квiти моїй землi.
– Сiм лiт у царствi мого батька пташки не спiвають. Поверни, Арамше, голоси нашим пташкам.
– Сiм лiт у царствi мого батька сонце з-за хмар не проглядає, сiрi хмари небо вкривають. Розвiй хмари i поверни, Арамше, моїй землi сонце.
– Сiм лiт у царствi мого батька кривавi рiки течуть. Поверни, Арамше, чистi води нашим рiкам.
– Сiм лiт у царствi мого батька смерть людей, як траву, косить. Забери, Арамше, смерть з наших мiст i сiл.
– Сiм лiт у царствi мого батька люди не смiються. Поверни, Арамше, нашим людям радiсть i смiх.
– Сiм лiт у царствi мого батька люди злi та жорстокi. Поверни, Арамше, доброту i щирiсть нашим людям. Ось сiм моїх бажань, за для яких я до тебе довго свiтами блукав та всiлякi бiди терпiв.
– Як обiцяв, усi бажання твої виповню, – мовить на те Арамх. – Але день ще не закiнчився. Якщо до заходу сонця ти ще чогось забажаєш, тодi нашiй угодi кiнець. I я велю вкинути тебе у найглибше i найсирiше підземелля мого царства і там до кам’яної стiни прикувати.
Пiсля тих слiв повiв Арамх середющого королевича у свої комори. Зайшли вони у першу комору де перлiв видимо-невидимо. Любується ними королевич, очей вiдвести не може. Але не спокушається багатством. Нi слова не мовить.
Веде Арамх королевича в наступну комору, де срiбла видимо-невидимо. Але й тут королевич промовчав.
Далi веде Арамх королевича у комору, де золота видимо-невидимо.
І тут королевич не спокусився Арамховими багатствами. I веде Арамх королевича у наступну комору, де дiамантiв видимо-невидимо. Любується ними королевич, та слова не мовить.
З комор веде Арамх королевича у свої покої, де на золотому тронi сидить дiвчина сидить краси небаченої. Але не спокусився середющий королевич i дiвочиною. Та коли у двiр вийшов i побачив карету та почув Арамхову розповiдь про її чарiвнiсть, то й не втерпiв:
– Менi б таку карету, то я б ще сьогоднi до батька матерi добрався ...
Але не встиг доказати свого бажання, як накинулися на ньога Арамховi слуги i потягли-поволокли у найтемнiше i найсирiше підземелля, щоб до стiни ланцюгами прикувати.
А в дорозi в цей час уже був наймолодший королевич. Як i його брати, довго лiсами, степами їхав i добрався до гiр високих. Коли пiднявся вище хмар, то побачив перед собою пишний терем. Та не поспiшив до нього, а найперше вполював рiзної дичини, пообiдав та на дорогу їжею запасся. Лише тодi рушив до терему. I йому довелось долати крутi скелi, пiдступнi льодовi поля i каменепади. Та не забракло сил i вiдваги на самiсiньку вершину піднятися де стояв пишний терем. Коли пiдiйшов до дверей, на порозi його зустрiв чаклун Арамх. І мовив:
– Три місяці ти блукав свiтами, бажаючи рiдну країну вiд бiди-лиха порятувати. Не злякали тебе скелi крутi, пiдступнi льодовi поля i каменепади. Ти сильний i вiдважний лицар! I я виконаю твоїх сiм бажань. Але не поспiшай їх загадувати. Сьогоднi – ти гiсть. Зайди у мiй дiм.
Пристав королевич на ту раду. Коли порiг переступив, потрапив у простору кiмнату, посерединi якої стояв стiл, рiзними наїдками та напитками заставлений. Арамх i запитує королевича, чи не бажає вiн його єства та питва покуштувати.
– Свого маю вдосталь i тебе пригощу, – вiдповiдає на те наймолодший королевич.
Веде Арамх наймолодшого королевича у свої комори. Але королевич байдуже дивиться на фальшивi чаклуновi багатства. I перед красою дiвчини не знiтився.
Вивiв Арамх наймолодшого королевича у двiр, чарiвну карету показує та розповiдає про її чарiвнi властивостi. Але й карета його не зацiкавила, бо живе королевич однiєю думкою, як рiдну країну вiд погибелi врятувати. Арамх тим часом усе грiзнiше брови супить. I веде наймолодшого королевича у найтемнiше i найсирiше підземелля, де до стiни прикованим його брат стоїть та вiд спраги й голоду вмирає. Просить середющий брат його визволити, не дати померти у Арамховiй темницi. Крається серце за братом, але мовчить наймолодший королевич. А сам й думає, як то обхитрити злого чаклуна, щоб той i всiх сiм бiд вiд його країни вiдвернув, i брата визволив.
Пiсля усього вивів Арамх королевича за порiг свого дому i мовив:
– Не спокусився ти нi багатствами, нi дiвочою вродою. Не зламали тебе i слiзнi прохання твого рiдного брата. Ти заслужив того, щоб я виконав твоїх сiм бажань. Та поспiшай їх загадати, бо як сонце за гору заховається, то наша умова й ламаної копiйчини не вартуватиме.
А сонце ось-ось мало заховатися за гору. I мовить королевич:
– Хитрий ти Арамше, а тому менi слiд бути хитрiшим. Загадаю тобi лише одне бажання в якому вмiщується ще більше, ніж сiм. Бо до семи лих моєї країни додалося моє горе i горе моєї родини. Слухай його: знiми усi свої мерзеннi чари з моєї країни!
В туж мить повiяли вiтри буйнi i захиталася земля. А через хвильку зщезли терем злого чарiвника Арамха i його темницi. I впали кайдани з королевича, прикутого ланцюгами до кам’яної гори. Обнялися брати i помандрвали з високих гiр у зеленi долини. Зiйшли в долини i побачили сонце у небi, килими квiтучих трав, чистi потоки i почули пташиний спiв. В долинах зустрiли i найстаршого свого брата, який сидiв посеред широкої галявини, без золота, срiбла та перлiв дiамантiв, i не було в нього нi красної дiвчини, нi чарiвної карети, бо все дароване йому багатство Арамхом було фальшиве i зщезло разом з Арамховими чарами. Обняли молодшi брати свого старшого брата i втрьох до батькiвського дому помандрували.
ID:
525727
Рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата надходження: 25.09.2014 11:04:12
© дата внесення змiн: 16.02.2017 10:47:37
автор: Т. Василько
Вкажіть причину вашої скарги
|