Срібним місячним пилом
покрилися стіни у спальні,
і казкова мозаїка враз
змалювалась на стелі.
Було тихо довкола, і тільки
фужери криштальні
несподівано й дзвінко
лунали, як грім у пустелі.
І малинові губи грайливо
напій скуштували,
і нектАровий відблиск на них
залишився миттєво...
Твої очі-смарагди солодкий
полон віщували,
тонка ніжка фужера тремтіла
між пальців чуттєво.
Врівноважено-чемний сьогодні,
мов той джентельмЕн.
Тільки погляд лукавий
так кличе, так манить на дно...
Ну а я, як не леді...
втікачка із диких племен,
поцілунок дарую, як
пристрасті перше зерно.
Я по атласній шкірі із
зЕрнят посію стежину...
І від вушка по шиї ось так
неквапливо мандрую...
Твоїх вуст, підкоривши
нарешті, найвищу вершину,
їхню палкість і ніжність
повільно, тихенько зцілую...
І зімкнеться довкола
із рук твоїх рідне кільце...
Я залИшусь у ньому
сьогодні до самого ранку.
Так п'янить мене, любий,
оте дивовижне слівце...
І "Кохаю" летить в темну ніч
вітерцем крізь фіранку...
І ми хочем забути,
що всюди володарем час.
Ми удвох тут назАвжди,
довіку... єдині...
Золотистим туманом
пробралося сонце до нас.
Заблистіли фужери,
покинуті на скатертині...
1.10.14.
Крок до казки любові... Чекаю продовження, Богданочко! ХУГуй далі...
Богданочка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Олексо,продовження може і буде, але навряд чи наважуся виставити його на сайті... Так-так... вірш у стилі кавалера, що подарував мені конвалії... Людина підвладна настрою. Часом виливаєш у вірші сльози, часом образу, а іноді хочеться написати і про пристрасть... Це ж так захоплююче! Ах... Щиро дякую Вам!