Коли я бачу тебе, я щоразу закохуюсь знову і знову. Я готова годинами вдивлятись в твоє обличчя, відриваючи для себе нове. Бо в тобі так багато того, що я досі не знаю. І це, на краще. Я можу вивчати тебе все своє життя і я впевнена, що мені це зовсім не набридне. В тобі є те, що так рідко можна зустріти у теперішніх чоловіках - загадковість, містичність. Саме це, і притягує мене до тебе. Саме це, і тримає мене біля тебе.
Знаєш, ти такий - парадоксальний, бо говориш про все відкрито, нічого не приховуючи, але водночас, найголовніше все-рівно залишається у тобі.
В океані твоїх очей, стільки невідкритих Колумбом островів. І хоча, я не вмію плавати, я відшвартовуюсь від причалу твоїх вій і курсую на своєму кораблі у твої глибини. Боюсь потонути...а може, я і хочу потонути в тобі...
Не знаю. Це дивно навіть для мене. Яку всі все життя звуть "ненормально-дивною".
Твій запах. Кави і сигарет. Сигарет і кави. Це притягує. Це манить. І навіть, дещо губить. Я гублюсь у своїх думках, коли вдихаю запах твоєї шкіри. Надихатись тобою - неможливо. Тому, останнім часом, я задихаюсь.
...Скоро буду, чекай...
