Дивиться з болем, але без страху,
Тягне й по смерті на плечах ярмо.
Як і раніше на губи цвяхи
Б’ють Україні, катують добро.
Рветься кров наша, кайдани плавить,
Та попри біль відкриває вуста.
А він нас трощить, все більше давить,
Мутить свідомість ворожий диктат.
Тягне з болота народ країну −
Ось незалежно стукочуть серця.
Та завелося і тут свавілля,
Розвитку знищити хоче борця.
Править достаток безпечним світом,
Славить його запах моди й грошей.
А ми цінуємо інше світло −
Промені правди у душах людей.
Глянув на біди Шевченко скоса,
І на героїв, які мужньо йдуть…
Коли і владі втирають носа −
Значить і волю свячену спасуть.
Кожен має займатися своєю справою! Не всі можуть воювати на фронті. Але при цьому тих хлопців, що там дуже шкода.
Сніжана Репеченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ти так говориш, ніби воюють спеціально призначені для війни люди) Серед солдатів також є і художники, й поети чи будівельники, то ж давай кожен піде і буде займатися своєю справою) тоді ворог буде зразу в тебе чи в мене вдома! Люди кидають своє і йдуть захищати нас... Власним життям виборюють для нас мирні хвилини..
Сніжана Репеченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
от думаю... хтось зараз париться над римою... а хтось пальцями відкриває очі щоб не спати і третю ніч сидить з автоматом, скільки ж не ївши, поруч із вбитим побратимом...
Классний вірш! В ньому відчувається воля до перемоги та свободи попри всі поневіряння та несправедливість!... Але у мене є маленьке зауваження, мені здається що слова у 3 стовпчику "країну" та "свавілля" не римуються... але я можу помилятись)
Сніжана Репеченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарно за змістом... А з розмуром ще б попрацювати треба... Наклювується симоненківський...
