Коли зустрів її,
Вона була вже при надії вдруге,
Брудна одежа,
Заплакане лице,
Куди вона ішла???
Ніхто не знав...
Чи плакала за мужем???
Чи був у неї він???
І чи була вона потрібна
Комусь у цьому світі
Із тим нещасним немовлям???
Питала у людей
Яких зустріла на дорозі...
Останній час жила вона в тривозі
Що буде з ними...
Коли родить вона другу дитину...
Чи хтось подасть зачерствену хлібину?
Чи хтось прегріє у саду своєм?
Була скорбота в стомленом обличчі
І холодно було, хотілось їсти
І шла вона не знаючи куди...
Може сама вона заспівана не була?
А може її сам господь не бачив?
Дивися на неї було лячно
Але під серцем.... життя вона несла
І мріяла вона в засніженном полі
Як порахується із злодійкою долей
Коли родить казака-молодця...
Тоді і зажеве вона як пані
І буде в неї стіл завжди накритий,
І в шафі вісить дороге вбрання...
Цим тішила себе...
А поки що як тінь вона була.
Ішла вповз траси
Господа благая щоб зупинився хтось,
Підвіз її,
До малої доньки, яка була у мами,
Якій боялась зайвий раз погледить в очі...
Що її вона дала??? А що ще дасть???
Окрім сестри чи брата...
Ні дасть нічого...
Окрім життя....