Сіре небо розбите грозою.
З нього ллється на землю вода.
Вона гасить вогні після бою,
Не лишивши на полі й сліда.
Навіть сонце сховалось від болю.
Десь ще чергу подав автомат.
І лиш темрява бігла по полю,
Оминаючи мертвих солдат.
Сивий місяць на хилій драбині,
Пробивався крізь скупчення хмар.
Він так боязко мчав по долині,
Він світив, як Кунміна ліхтар.
Тиша впала, віщуючи бурю,
Хоча бій вже кривавий пройшов.
І дощами, які я не чую,
Змило сльози, поразку і кров.
Всі дерева завмерли без руху
Та коріння ворушить одне.
Бачиш, дерево йде крізь задуху:
Неможливо ..його шось жене.
То не корінь хитає рослину
І не листя колишуть вітри-
То несе хтось убогу тканину:
Прапор кольору ..кольору три.
Жовта смужка і смужка блакитна
І червона-червона, як мак.
Полотно перетне ненаситна
Річка крові загиблих вояк.
І піднявши так гордо знамено
Він ішов до своїх лиш один.
В нього серце пульсує і вени .
Він підніме країну з руїн.
Темна ніч ще котилась до склону,
Але він уже бачив блок-пост.
Бачив варту - свою оборону
І тому вже ішов в повен зрост.
А прожектор винищував тіні,
Засліпивши солдата в упор.
І відкрився вогонь по людині,
Бо у нього в руках триколор.
Жовта смужка сприйнята за білу,
А на синю так схожа блакить.
Кулеметною чергой по тілу-
Третій колір червоний горить!
Лиш на ранок побачили тіло
Й жовто-синю тканину в крові.
Відлетіла душа, відлетіла.
Скільки крил ще піднімуть нові?
Не броня тобі прапор і стрічка.
Різні ви та на спільному дні.
І глибока- глибока ця річка
Нас потопить в проклятій війні...
Автор: Буряк Станіслав
