Вдень сяяло сонце, тепер вже сідає,
Ще вчора ти був, а сьогодні немає.
Земля обернеться, знов й знову, без впину,
Лиш ти не побачиш свою Україну.
Лиш ти не почуєш вже співу пташок,
Не зможеш своїх обійнять діточок,
Не втішиш ти матір; кохану, єдину,
Бо більше життя ти любив Україну.
Сильніше за рани Вітчизна боліла,
Коли захистити просила, молила.
Її на поталу не міг ти віддати,
Вона - твоє кровне, вона -твоя мати.
Навічно невтішній, у чорній хустині,
Судилося бути твоїй Україні.
Як груди твої страшна рана розп'яла,
Стогнала від болю, вмить сивою стала.
Бо серце відчуло, що сина втрачає,
Крик розпачу й нині на Всесвіт лунає.
Ти падав і руки мов крила розкинув,
Як сизий орел в синє небо полинув,
Де сонце, зійшовши, надвечір сідає.
Воно споконвічне, тебе лиш немає.
Т. Семенченко
