|
Любити когось до нестями,
І снитись, можливо, ночами,
Давати надію безгранну,
Відчути душу бездоганну.
Торкнутися руки рукою,
Провести по щоці губою,
Пізнати мед на тих вустах,
Що відганяють кожен страх.
Ти поринаєш в насолоду,
І все приймаєш в нагороду,
Як тіла рідного торкнешся,
Душею зразу в небо рвешся.
Він ловить погляд твій тремтячий,
Але ж ти знаєш - він терплячий,
Чекатиме до скону віку,
Аби відчути разом втіху.
Аби радіти, як дитя,
І поряд йти у майбуття,
Аби за сотні кілометрів,
У серці з них зробити метри.
Він пригорне до себе ніжно,
І посміхнеться тихо й втішно,
Від всього світу він закриє,
І в інший світ врата відкриє.
Війдете ви у край щасливий,
Де не важливо, чом мрійливий,
Де квітів пахощі витають,
Де всі льодинки в серці тануть.
Де є трояндові поля,
Коханням квітне вся земля,
Де все легке, і все приємне,
Для посторонніх - потаємне.
Де любити до нестями -
Не знати людину місцями,
А знати людину цілком,
З кожним можливим недоліком.
Ти знаєш людини минуле,
Пам'ятаєш - воно промайнуло,
Ти маєш в майбутнє із нею піти,
І поруч доріжку для себе знайти.
Кохати взаємно, не знати образ,
Завжди пам'ятати приємний той час,
Як тільки зустрілись і все почалось,
Можливо для вас це все Богом судилось?
ID:
563706
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 02.03.2015 16:26:32
© дата внесення змiн: 02.03.2015 16:54:15
автор: Yuliia Opanasiuk-Borovska
Вкажіть причину вашої скарги
|
