Цей рік повинен пройти, опершись на теплий «Колдплей». У нашій квартирі тепер є теплий кіт і велетенська помаранчева чашка. Вірю, що буде кохання і буде любов. Не під в’язами, так під теплоелектростанцією. Там, з урбаністичним пейзажем за вікном, куди виходитимемо вранці, коли вже буде тепло, і питимемо чай за кількарічною традицією, як пара старих англійців. Тільки чорний, з красивого заварника і аристократичних чашок. І тільки теплий.
Поки що зима. Холодно. Але «Колдплей» – теплий. Тепле покривальце і півлітра гарячого чорного чаю в постіль. І теплий кіт, який гріється, намагаючись перекинути дві гітари. За які йому загрожує як мінімум політ з балкона від Лізи. Дуже любить свої гітари (хоча, може навіть трохи не свої). Але не більше ніж брови. Ну добре, приблизно однаково.
У мені роїться багато теплих думок про теплих людей. Гріють думки про теплий шоколад на уже холодному морі і мрії про те, майбутнє, до якого обов’язково треба буде дістатися цього літа. Бажано – з теплими людьми. Можна навіть без теплого спальника.
Тепле світло лампи тепло обмацує холодну кімнату. Будь-яка теплота приємна тільки коли знаєш з чим її співставляти. І цінуєш її тоді набагато сильніше. Бережеш від протягів і морозів. В кожної людини має бути щось тепле. А куртка чи кохання – то вже нюанси.