А вчора було перше квітня,
І плакали вулиці зранку,
Сира прохолода обідня
Сиділа собі десь на ґанку.
Відразу немов все замовкло,
Спинили думки відголоси,
А листя, неначе й не жовкло,
Вітрами розвіяло коси.
Немов рік за день пережито,
І знову вбереться у квіти
Вже вишня моя. Гордо й сито
Бджола буде радо гудіти
На вітті. А там, бач, і літо,
І знов теплі ночі і мрії.
У парку так липовим цвітом
Згадаються наші надії.
І стоптана стежка мовчанням
Лиш спомин про нас збереже,
А вітер сварливим зітханням
Не займе там коси уже.
А ми там бували...бували...
Згадались чогось ті часи
І очі, що щастям сіяли
...й коханням...А скільки краси
Було у словах і у тиші.
Здавалось, все решта пусте.
А зараз чуже все, колишнє...
Та липа ізнов зацвіте.
Учора було перше квітня,
І плакали вулиці зранку,
А з ними і липа столітня
У парку чекала світанку...
