В день 20 лютого 2014 року.
Із роси живої, із води стрімкої,
Із проміння сонця, із небес ясних,
Із хмаринок білих, із землі святої
Мати-Україна виткала рушник.
Той рушник безкрайній візерунком вкритий,
Пурпуром калини, зеленню лісів,
Золотом колосся стиглого розшитий,
Щедрим урожаєм молодих садів.
В рушникові тому ниткою до нитки
Ніби рідні діти сплетені в одне:
Льону із Полісся синьоока квітка
Й Віниччини поле соняха ясне.
Над Дніпром-рікою тут веселка грає,
І трембіти голос чути з полонин.
Тут степів Донецьких широчінь без краю
Й древнього Херсону сонячні лани.
Стиглим виноградом Закарпаття й Криму,
Посміхом дитяти, що прийшло у світ,
Дивиться нам в очі ненька-Україна,
Із благанням щирим: “Діти, захистіть!”
І орда ворожа нізащо не зможе
Розірвать на клапті той рушник святий,
Бо народ — це сила, предки — допоможуть
Захистить навіки край коханий свій!
Оленочко вибачте, що пишу під Вашим віршем та просто дістали ці зелені чоловічки своєю жовчу. Знову марсіани прилетіли))))) Як же ненавидять вони Україну. А може Вам краще було б на Марс полетіти, я чула там якраз бажаючих підбирають
Олена Стасюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00