Я самотній, наче птах.
Хоча птах - це також воля.
Понад мурами кружлять,
Відшукати свою долю.
І над вами сміючись,
Поглинаючи самотність,
Розумію, що не сам.
Бо зі мною — безтурботність.
А якщо зустріне туга,
В ніченьки спитаю я.
Де шукати мого друга,
Що літав би так як я?
Погляд свій зверну на зорі,
Що підказували шлях.
Шлях до місяця, за обрій,
Де колосся у полях.
Де під стріхою з соломи
Колисалося дитя.
Ще не знаючи самотність,
І з любов'ю до життя.
Якщо самотність перейде в самодостатність, то птахи будуть самі липнуть до тебе. Не будеш знати, де від них сховатись.))) Та от біда - є ризик, що самодостатність обере самотність, і не захоче друга вже шукать.))) Цікаву тему підказали.
Витісненні емоції відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Під час написання цього я перебував у доволі драматичному настрої, зі всіма витоками емоцій. Та все ж зумів лишити надію. Важливо мати надію. Дякую.