Вільям Шекспір
Винуватять кохання, що лиш вгамувавшись піде,
Що тільки сьогодні солодке, а на завтра гірке.
Та в любові кохання є сильним завжди,
Й наситить серця, як шлунок насичуєм ми.
Наситить сповна закоханих очі голодні,
Завтра наповнить й наповнить сьогодні.
Для поновлення сил потрібна йому лише мить,
Яка ось пішла, а кохання вже знову горить.
Ця мить мала в коханні зроста в океан
На берегах її закохані в чеканні сам на сам
Зі страхом: не бути більше коханню такому.
Та хвиля кохання здійметься й поглине їх знову.
Ця мить хоча й мала, але як зима зіткана з різної пакості,
Робить літо благословенним, бажаним, наповненим радості.