Волошки цвіт тихо схилився,
І день омріяний згадав.
Який давно уже здійснився,
Якого сильно він чекав.
З'явилось в дівчини бажання,
Побачити любові тінь.
Тоді хмарин було зібрання,
Та дощ пішов у далечінь.
А їй достатньо навіть тіні,
Щоб трішечки погріти душу.
Скінчиться час в пісочному графіні,
Тоді промовить:"Ти пробач, я іти мушу..."
З волосся волошковий цвіт дістане,
Залишить, де тінь форму набула,
І зникне в тьмі. І вже більше не стане
Вона такою, як колись була...
05.06.2014
