Прозорий ранок враз розкриє день,
немов німа зоря нічого іншого не врочить,
І просто неба стратять темряву зрання, по звивистим тонелям
тільки крик прокотиться,
немов мікроінсультом по хвилинам нашого мовчання?
Я й так чигаю на пристрасті у миті,
Але весна з-під вій непевно промовляє прочерк,
Воскреслі стиха думки ревно революціонують досвід.
І рвутся іноходдю. Повертатися до тебе.
До тебе?
Ти -- мовчання. Ти пекло пустоти.
Музей воскових ідей-коханих.
Коханих -- і, як завжди, у проекції,
Прости за простоту моєї невичерпної прогресії,
інверсії у ході дій.
Скотитися додолу, до початку?
Ні, дойти до ручки і накласти руки,
на все минуле стерте до пилюки,
до попелу спустошення у муці.
Докінченість і спрагла тяга до повернення.
Антагоністична діалектика,
Логічних силлогізмів нелегка атлетика.
Полон у спогадах до болі не абстрактних.
А крик, мов тромб.
кінець кінець
