Тепер, не знаю я, чому?
З вуст не злетіло в неї слово «Прощавай».
Але, здається, лише мить тому,
Я це побачив у її очах, вважай.
Можливо, спроби і не виправдають сподівання,
Але потрібно ще раз, спробувать мені,
Зібравши все своє обвуглене кохання,
Я не відмовлюся, о… ні.
Померти почуттям не можу я дозволити,
Тому що, серце в неї схоже на моє,
І буде біль свій у середині неволити,
Тому, якщо питання хтось «чому?», задасть своє...
З вуст не злетіло в неї слово «Прощавай».
Я відповім, що в глибині душі, є особливе світло,
Яке, як і раніше, у ночі спроможне запалити небокрай,
Вона не може цього заперечити… і край.
Якщо вона десь поруч, не далеко,
Я сподіваюсь Боже, що вона почує,
Адже такої, хто розбурхував у холоднім серці спеку,
На світі більше просто не існує.
Я сподівався, що ми не розлучимось ніколи,
І саме через це, я Боже не зачах,
У всьому всесвіті, шукав себе довкола,
Але знайшов лише …в її очах.
Тепер, вже точно знаю я, чому?
Колись, з вуст не злетіло в неї «Прощавай».
І знов здається, мить тому,
Я це побачив у її очах, вважай.
Позбувшись від дурної гордості примар,
І ледве вскочивши, у найостанніший трамвай,
Я спробував, і зрештою, я свій отримав дар,
Тепер, я вже нііііііколи, не скажу їй «Прощавай».
ID:
598604
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 09.08.2015 14:23:40
© дата внесення змiн: 09.08.2015 14:23:40
автор: Вадим Кравець
Вкажіть причину вашої скарги
|