Журба припала до калини і напоїла її сонливим напитком.
Всі червоні ягідки впились цим дурманом і милувалися сухим листочком, який залишився на калині сам-один – як палець. Вони його обдаровували чарівними словами і ніжно-ніжно цілували…
Надворі стояла пізня холодна осінь.
І знали червоно-кохані, що вже скоро і його не буде; тому що прилетить пекучий вітер і відбере в них цю останню втіху.
І залишиться калина без вбрання, зовсім гола, з своїми красними і найдорожчими діточками.
«Не відбирай», - ніби разом з мамою просили вони у вітру.
«Не від…»,- але це вже були запізнілі слова. Зірвав його розбишака-вітер і поніс угору, усе вище і вище…
09.11.1991р.