СРІБЛЯСТА ПОРА
Осінній ранок
сонцем в абажурі,
Холодним променем
голубить айстри білі,
Річки морозом
берегів прикуті,
Притихли,
заховались,
посивіли.
Ще раннім-ранком
спить бродяга-вітер,
Із неба диму шнур
звисає в комин
І посивіло поле,
і срібляться віти,
Горіха, що над комином
не родить.
Стоїть, мов сперся,
на стару хатину,
Та визира хто вийде
із господи,
А комин пелехатих іскор
жменю кинув:
Посипався із віт
сріблястий попіл.
Затріскотить бадилля
на городі,
Димком затягне
на дітей щасливих,
Золою губи,
змащені з картоплі,
Здуватимуть з повік
пилинки сірі.
Ще снігом землю
осінь не вповила
І ліс дарує барви нам
красиві,
Віщун зими-
тонка несміла крига
І перші заморозки сиві.