Оригинал : John Doe " Одиночества приступы - признак осенней хандры"
https://poembook.ru/poem/334300/
Цей самотності напад - ознака осінньої гри.
Кожен вечір огидної туги - як постріл у спину.
А за ним - порожнеча, де темрява вкриє двори,
Знов ховаючи стомлений день в листопадному спліні.
Хитрі протяги лізуть у дім, як безхатченки-пси
По натоптаних стежках, неначе у рідні широти...
Знову жовтень-художник, почувши небес голоси,
Додає у "зеленку" пейзажів вохрянії ноти.
Я покірливо стриманість жовтня приймаю в душі.
Календар відхиляє всі спроби сховатись від смутку.
Нехай інші з журбою Єсєніна пишуть вірші -
Обираю рядки я сухі, без прикрас й визерунку.
А самотність моя знову в тугу свинцеву вдяглась.
Парадокс: бо під впливом строкатої осені гамми
Вибивають із струн пальці збиті мої раз по раз
Однотонність протяжну, як мантри тібетського лами.
І вірші - як останнії розділи з " Бардо Тодол",*
Допоможуть душі прориватись крізь тіла начиння,
Роздивлятися знову, як рве сарафану подол
Стигле бабине літо з липкого свого павутиння.
Вже чекати недовго нам - зміниться райдужний світ ,
З себе зніме наряд скомороха ця Осінь-панянка:
Від кута до кута в полотні штрих-пунктир пробіжить,
Й понесеться в ефір підсвідомості зливи морзянка.
Знову буду писати диктанти берез й горобин.
Чути в піснях вітрів заблукавших примар голосіння,
Та тягнути крізь простір і час цей набридливий сплін,
Та в мінорному стилі саджать своїх віршів насіння.
Буду знов розіп'ятий рядками на творчім хресті,
Буду спалений з листям разом у вогні очище́ння,
Та дивитимусь з сумом, тенета як тчуть павуки,
Та чекатиму знову весну, наче в'язень прощення.
* "Бардо Тодол" - тібетська книга мертвих