Я на друга зуб гострив –
Щира сповідь вбила гнів.
Ворог шлях мій перетнув –
Я образи не забув.
Найряснішим із дощів
Сльози й страх на неї лив;
Грів, мов сонце, стан гнучкий
Мій облудний усміх їй.
На черговий сонця схід
На гілках засяяв плід –
І побачив супостат,
Але знав, що мій то сад.
Ніч накрила світ земний.
Враг у двір крадеться мій.
Ранком йду – жадана мить! –
Бездиханний він лежить.
Оригінал:
A Poison Tree by William Blake
I was angry with my friend;
I told my wrath, my wrath did end.
I was angry with my foe:
I told it not, my wrath did grow.
And I watered it in fears,
Night and morning with my tears:
And I sunned it with smiles,
And with soft deceitful wiles.
And it grew both day and night,
Till it bore an apple bright.
And my foe beheld it shine,
And he knew that it was mine.
And into my garden stole.
When the night had veiled the pole;
In the morning glad I see,
My foe outstretched beneath the tree.