***
Летять тривожно чайки понад хвилі,
затихле море віддих свій таїть
в борні – затримати на мить
бурхливе юрмище на хвилях.
Тривожно чайки в’ються – аж до неба...
О, хвиле, хвиле буйна, в мить одну
розсій гнітючу тишину
і розбуди ти сонні землю й небо!
***
Ворони зграйно каркають, літають,
їх чую – страх мені несуть,
вони так ранню осінь провіщають
і холод в душу мою ллють.
Ворони зграйно каркають, літають,
сідають близько до мене,
вони моє майбутнє провіщають –
нутро могили льодяне...
***
Якби зустріла я той погляд тихий, милий,
живий той погляд чоловічий, що в вогні,
щоб він прийшов на мить і стишив урагани,
і мою душу – спокій знову дав мені,
тоді б я віддала всі цінності незмірні
із мого серця – я б в нестямі віддала
і юність, і життя – життя, що спало в мріях,
в щасливих мріях, сокровенних, я б дала!
***
Якби могла в таку сріблясту ніч,
коли алмази місяць розсіває
на білому снігу, а над землею
навислі зорі сяють в полуніч –
якби могла в їх погляді ясному
дізнатись те, що мрія-самота
не знає, а шукає по світах...
Якби могла в таку криштальну ніч,
коли сніги прикрашені в алмази
і тіні верб, похилених у полі,
прозорі, моляться у полуніч –
якби могла, о Боже, помолитись,
бо може знаєш лиш єдиний ти,
де мене водять мрії самоти.
Дора Габе
Теменуги (Лирически песни)
***
Летят тревожно чайки над вълните,
поема дъх затихнало море
в борба – миг още да възпре
тълпата бурна на вълните.
Тревожно чайките се вият – ето...
О, скоро, скоро, кипнала вълна,
разсей таз гнетна тишина
и разбуди земята и небето!
***
Рояци гарвани прелитат, грачат,
настръхнала ги слушам аз –
те есен – ранна есен предвещават
и вливат ми в душата мраз.
Рояци гарвани прелитат, грачат
и кацат мрачни окол мен –
те бъдещето мое предвещават,
по-тъмно и от гроб студен...
***
Да бих аз срещнала тоз поглед тих и ласкав,
тоз буен мъжки взор – жив огън що гори,
да дойде той за миг, да дигне урагани
и душата ми – и пак покой да въдвори;
тогава дала бих съкровищата всички
на моето сърце, отдала бих в захлас
и младост, и живот – живота на мечтите
съкровени – щастливи дала бих ги аз!
***
Да бих могла във таз сребриста нощ,
кога брилянти месеца разсипва
връз белий сняг – и близо до земята,
надвесени звездите гледат ощ –
да бих могла във погледа им нежен
да зърна туй, що моята мечта
все ощ не знай, а търси във света...
Да бих могла във таз кристална нощ,
кога снегът обсипан е с брилянти
и кат прозрачни сенки по полето
приведени върби се молят ощ –
да бих могла, о Боже, да се моля,
че може би да знаеш само ти
къде ме водят моите мечти.
ID:
620602
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 12.11.2015 23:14:59
© дата внесення змiн: 12.11.2015 23:14:59
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
