***
Ця ніч таємна наді мною знов мовчить
під зоряним плащем. І тихо
останній вогник над труною догорить
вже скоро... Мертві, спати, спати...
Примирення і спокій – змученим, для вас
весь спокій... Цвіркуни вас присипляють
і місячне проміння гладить у цей час –
примирення і спокій...
***
Коли вечірній смерк земля із небом в’яже
і тіні всі збираються на ніч,
коли безмежна тишина усюди ляже
і наче смерть крилом шугає увсебіч –
тоді неясний страх на серце налягає...
О, мов останній раз земля свій подих має, –
лиш я жива одна – з собою віч-на-віч...
***
Мов білий саван тихо сніг лягає.
Земля вже спить. Там під імли крилом,
як привиди горбаті і похмурі,
схились верби зжуреним чолом.
Земля ще спить і в сні натхненно бачить
весну веселу, сонце з висоти,
і відчуває вже життя тремтливе,
готове в її грудях прорости.
Коли ж весна весела та настане?
Спить серце. Там, де ніч імлу кладе,
схилились верби – привиди печальні,
і тихо сніг іде... іде... іде...
***
Я до сьогодні мрію все шукала,
вже змучилась від довгої путі!
В дорозі мені душу зграбували
і сон прогнали вдаль у сум’ятті...
Тепер стою сама я, безутішна,
на перепутті, а навколо – шир,
безкрайній простір і безмежна тиша...
Дора Габе
Теменуги (Лирически песни)
***
Нощта – тайнствена, сребриста нощ над мен
под звезден плащ мълчи. И тихо
последно пламъче над близкий гроб студен
догаря... Мъртви, спете, спете...
Покой и примирение – измъчени, за вас
покой... Приспиват ви щурците
и лунните лъчи ви галят в тоя час –
покой и примирение...
***
Кога вечерен здрач земя и небо слее
и сенките се сбират за нощта,
когато тишината вредом се разлее
и сякаш с криле надвесила смъртта –
тогаз невнятен страх сърцето ми обзема...
О, гаче сетен път земята дъх поема
и жива само аз оставам във света...
***
Като саван снегът се тихо стели.
Земята спи. Далече там в мъгла
кат призраци прегърбени и мрачни
стоят върби с наведени чела.
Тя спи и в сън прехласната бленува
засмяна пролет, слънце кат преди –
и сеща вече тръпки от живота,
готов да бликне в нейните гърди.
Кога засмяна пролет пак ще дойде?
Сърцето спи. Там, в сивите мъгли,
стоят върби кат призраци печални.
И тихичко снегът вали... вали...
***
И търсих си до днешен ден мечтата,
от дълъг път измъчена съм веч!
По пътя ми ограбиха душата
и съня ми пропъдиха далеч...
Сега стоя самичка, безнадеждна,
на кръстопът, а около – простор,
безкрай простор и тишина безбрежна...
