Я чекала тебе три весни... три весни і два літа,
Виглядала з вікна, відкривала вхідні двері навстіж.
Не питала, бо знала, що годі щось більше хотіти,
Я хотіла тебе більш все... більш за все разом взяте!
Я писала тобі ці листи, та прости, вони в мене...
Із них гори та горе я власноруч тут уже склала.
Я чекала, й прокляла ті вільхи, дуби, зелен-клени,
Що зросли поміж нас за той час коли я промовчала
Я гукала тебе, підбирала потрібні ідеї,
Надвечір вмирала. Під ранок, заледь воскресала.
У мріях, надіях, я знала, що зробиш своєю,
Але регулярно й старанно ці мрії топтала.
Я чекала тебе... Виглядала із вікон по ночах,
Ти блукав попід ними, на мене чекав (уже знаю)...
Ти кохав, та мовчав, як і я, як у серці скрегоче,
Ти гукав, виглядав, і не знав, що на тебе чекаю.
