Хлопчик з кварталу на сусідній вулиці. Шестирічний, високий для свого віку, пухкенький, перегодований на ймення Вовочка недавно пішов до першого класу і навчився кататися на двоколісному велосипеді. Літають, як блискавки, по тротуарах навколо кварталу, шуму, вереску, одним словом життя в повному розпалі. Але нещодавно помічаю нове захоплення: почав Вовочка серед однолітків влаштовувати змагання з бігу на дистанції вздовж вулиці. Вишиковуються у одну лінію. «На старт! Увага! Марш!» - чутно Вовочки голос, - і спортсмени зриваються з місця. Вовочка пихтить, пара, як у паровоза – останній…
- Ні, так несправедливо, ви починаєте бігти раніше, ніж я кричу «Марш!», тому давайте я на десять кроків вийду уперед.
- Але ж ми не вискакували перед командою!
- Але я ж то бачив! Побігли іще раз!
І знову «На старт! Увага! Марш!» - Вовочка останній.
- Ні, це неправильно, несправедливо, Ви знову вибігаєте перед командою, давайте я вийду ще наперед кроків на двадцять!
Знову врешті-решт та сама картина – Вовочка останній, бреде похиливши голову, лиш ледь-ледь доноситься голос: «Ні, немає в цьому світі справедливості!...»