|
Наснився якось сон. Дивний такий. Незвичайний. Він не був страшний, швидше навпаки – приємний та світлий. Снилася мені кав’ярня. Сучасний інтер’єр виконаний в пастельних тонах. Величезні вікна, за ними незнайоме місто. Купа білосніжних столиків, із замислуватими вирізьбленими візерунками чекали на відвідувачів. Однак до кав’ярні ніхто не заходив. Тут було абсолютно порожньо, лише старий годинник кольору молока повільно відраховував час. Хотів би я, щоб той зупинився та не крав мої хвилини в цьому дивовижному місці. Кав’ярня була на диво затишна, і йти з неї ніяк не хотілося.
Щойно в голові майнула думка про те, що було б, якби я звідси пішов, як переді мною постала маленька дитяча фігурка. То була дівчинка років 12, з двома довгими косичками, зеленими очима та тоненьким дитячим голоском. На ній була одягнена сукня такого ж білого кольору, як і половина елементів декору кав’ярні. Щоправда одежина ще трошки відливала світло блакитним.
Мала сіла за мій столик і одразу перед нами з’явилася таця, на якій стояло дві пусті філіжанки та чайничок. Посуд цей був схожий на іграшковий: ніжно пурпурний колір, цікава форма філіжанок, дивні, але водночас гарні квітки на чайникові. Саме такими наборами граються такі дівчатка як ця. «А як її звати?»,- подумав я про себе. – «Вона ж мені не представилася навіть».
- «Називай мене як хочеш», - в той же час відізвалося дівча, ніби прочитало мої думки.
- «Тоді я зватиму тебе Соломією» - не задумуючись відповів я.
- «Соломія, так Соломія, мені не принципово. Скажи краще, відвідав би ти моєї кави?»
- «Можна і кави, я наче нікуди не поспішаю».
- «Тоді зіграємо з тобою в гру. Обереш правильну філіжанку з напоєм і виграєш, а ні, то так вже воно і буде».
- «А що я маю виграти, який буде подарунок?»
- «А про подарунок ти дізнаєшся в кінці».
Соломія промовила останні слова і почала наливати з чайничка каву. Кав’ярню одразу наповнив пряний аромат. В ньому чомусь відчувалися нотки кориці. Хіба кава повинна пахнути корицею? Цей запах п’янив, навіть більше ніж того хотілося б. Він застилав собою все, кожен сантиметр вільного простору наповнювався ним. Здавалося, що навіть повітря в якусь мить змінилося ароматом кави. Ці пахощі не були поганими. Навіть подумалося, що більшість людей багато чого віддали б, щоб вдихнути цей аромат хоча б раз у житті. Я й сам вже почав думати, що б такого запропонувати малій, щоб та поділилася рецептом саме цього напою. Адже мій мозок не міг більше думати ні про що окрім цієї от дивної кави.
Аж раптом аромат кудись зник. Ось так просто – був і вже немає. Виявилося, що Соломія наповнила філіжанку до країв і взялася наливати наступну.
Цього разу запах напою був ледь відчутний. Він не підміняв собою повітря, не проникав у кожну шпаринку, він просто був. Цей аромат можна було зрівняти зі свіжим легким вітерцем у спекотний літній день – він освіжав, не плутав думки. Одним словом не був таким липким як попередній (якщо звісно запах взагалі може бути липким). Вдихаючи його, я не забував спостерігати за тим, як дівча наливає каву в свої пурпурові чашки. Запах мене не відволікав і це було приємно.
- «Ну що, ти готовий зробити свій вибір?», - перервала мої роздуми Соломія.
- «Я ж навіть не скуштував жодного з напоїв», - в ту ж секунду здивувався я.
- «А ти думав усе буде просто? Обирай так. Інакше буде не цікаво», - ласкаво, але якось хитрувато водночас посміхнулася мала.
Ну гаразд, оберу не скуштувавши, так і правда цікавіше виходить. Я одразу ж потягнувся до філіжанки з кавою, яка пахла корицею. Той аромат був божественним, його неможливо було описати словами. Однак майже дотягнувшись до чашки, я згадав, як він вкутав мене з голови до ніг взявши в полон. Всього на всього запах, але в одну мить він став цілим світом, а це якось неправильно і важко. Інша річ той, другий. Він був ледь відчутним, але дарував свободу. Не підкоряв собі. Не довго думаючи я схопив філіжанку, яку Соломія наповнила останньою і підніс її до рота. На смак кава була смачна, не гірка але й не надто солодка – смак її був золотою серединою кавоманів.
- «А ти молодець», - звернулася до мане мала Соломія. – «Обираєш те, що насправді варте уваги, а не те, що має гучну назву, точніше яскравий аромат. Ти виграв хлопчику, вітаю. Не хочеш скуштувати той напій, що так тебе привабив спочатку?»
«Хлопчику. Дивно чути таке звертання від малої. Ну та нехай».
- «А можна спробувати і ту першу каву?», - поцікавився я у дівчинки.
- «Звісно що так. Ти ж маєш знати, чого ти себе лишив».
Ковтнувши напій, який Соломія налила в першу чашку, я мимоволі скривився. Він був гіркий і мав дивний присмак. Бажання спробувати його ще коли-небудь відпало назавжди. Дивно, який смачний аромат, і який гидотний смак виявився у цієї кави.
Тільки-но я встиг про це подумати, як одразу ж прокинувся. Вже не було світлої та затишної кав’ярні, не було усміхненої Соломії з кавою, не було великих прозорих вікон. Лише стіни рідної кімнати, кіт, що скрутився калачиком в ногах та книга, яку читав перед сном.
І не кава ж мені насправді наснилася тоді, далеко не кава. Наснилося життя. Звичайнісіньке, людське. Просто підсвідомість вирішила додати трохи спец ефектів, щоб було цікавіше. От такий в мене був сон. Сон за філіжанкою кави.
ID:
629800
Рубрика: Проза
дата надходження: 19.12.2015 11:49:44
© дата внесення змiн: 19.12.2015 11:49:44
автор: ЮЛІЯ
Вкажіть причину вашої скарги
|
