Юля. Юля завжди казала: ти ссикун, ти боїшся стосунків,ти мене не любиш. А я мовчав, тримав її за руку, дивився прямо й іноді кидав погляд на її груди. Природа гарно попрацювала над її грудьми, мабуть аж занадто гарно. Ми йшли прямо ні про що не думаючи (я звісно думав, як буду стягувати з неї сарафан, потім розстібати ліфчик, трусики чіпати не буду) й вели монолог про те, що я не працюю над нашими стосунками. Я знав, що ніяких стосунків в нас немає та й не було. Гуляння за руку час від часу й постільні втіхи, теж час від часу, не дотягують до Стосунків, як на мене. Хоча можливо я, як завжди, помиляюсь. Я часто помиляюсь, у виборі фруктів, вина та дівчат. Я слухав про те, яке я лайно, тримав її за руку і ми йшли далі. Якби хтось подивився збоку, міг би подумати, що в нас Ідилія в стосунках: вона щось розповідає, він слухає й киває головою. Іноді краще погоджуватись з усім, щоб не слухати ще більших докорів. Тож я слухав та кивав головою. Іноді я заглядав на інших дівчат, поки вона формувала в своїй світлій голівці чергове звинувачення в мою адресу. Я помітив одну цікаву річ, дівчата частіше звертають увагу на хлопців, котрі гуляють за руку зі своїми дівчатами. Так і кидають погляди докору, ніби: чому вона, чому не я? А я кидаю їм погляди: вибач мала, не сьогодні. Таке я лайно, як каже Юля. Іноді ми цілувались на лавці під якимсь деревом. Я завжди шукаю лавку під деревом, щоб не піймати в стакан з кавою порцію лайна якоїсь пролітаючої пташки. Ми знаходили вільну лавку, й вмощувались на ній. Вірніше вмощувався я, вона ж сідала на мої коліна й обвивала шию своїми руками. Іноді я помічав, як вона дивилась кудись в парк, як хижак, що сидить на жертві, й дає всім зрозуміти, що не варто наближатись. Так і Юля, обіймала мене й давала всім зрозуміти, що хлопець зайнятий. Іноді це мене тішило, та недовго. Згодом це стало ще однією темою для суперечок, й ще одним аргументом проти мене щодо укріплення наших стосунків. Та мені було байдуже до того, адже я знав, що скоро буду гуляти сам. Ми сиділи на лавці, обіймались й іноді цілувались. Зараз, згадуючи це, я розумію, що цілувались ми занадто нескромно, як для громадського місця. Та тоді я й не думав про те, можливо тому сприяло випита банка пива, а можливо й ні… Ми цілувались, й не думали ні про що. Іноді я міг просунути руку їй під майку, й погратися її грудьми. Це тривало недовго, звісно, вона одразу ж починала буркотіти, що на нас дивляться люди. А я думав: хай заздрять. Хай заздрять жінки, що не вони на моїх колінах. Хай заздрять чоловіки, що не вони на моєму місці. Часом повз нас проходили дівчата й шепотіли собі під ніс щось про любовні соплі. Мол: глянь, сидять голубки, цілуються, фу! Це мене веселило. Я бачив, що природа поскупилась , коли роздавала красу, тож все, що їм лишається, це тинятись парком й бубоніти під ніс, щось про любовні соплі. Так ми сиділи доки не вмикались ліхтарі, починаючи освітлювати нас, як на подіумі. Тоді ми вставали та йшли помаленьку прямо,тільки в протилежний бік. Я знову починав уявляти, як я стягую її сарафанчик, потім розстібаю ліфчик, трусики не чіпаю…
ID:
638020
Рубрика: Проза
дата надходження: 23.01.2016 19:02:37
© дата внесення змiн: 23.01.2016 19:02:37
автор: Добрий Кіт
Вкажіть причину вашої скарги
|
