Я знов засинаю п'яна.
А отже — побачу Богдана.
Вже всоте мені насниться
Хлопчинка, якому — за 30.
Прозорий, мов крила мухи,
Бездонний, мов глек сивухи,
І, може, комусь даний Богом
(Але ж не тобі, небого!)
Спогади — в тіло ножами.
Колись я його любила.
Колись зі своєї піжами
Йому змайструвала крила.
Коли ж закріпила нитку —
Богданка мого не стало.
В душі моїй безлад виткав,
Віддав Життю на поталу...
Він, може, про це й не знав би,
Та серце не вміє мовчати.
Він сам сказав мені правду:
Його не цікавлять дівчата.
Колись таких убивали.
Сьогодні це — модна тема.
У них — свої карнавали
І свій адвокат Ярема.
А втім — хай живе щасливо.
Себе припиняю гризти.
І замість бляшанки пива
Придбаю літальний пристрій.
Та помандрую до раю —
Туди, де цвітуть акації,
Туди, де ніхто не питає,
Якої ти орієнтації.
І там — уже зовсім неждано —
Серед безлюддя й тиші
Зустріну свого Богдана,
Який мені вірші пише...