Тарас давно ціну склав москалям,
Просив і нас про землю рідну дбати,
Здогадувавсь, що карлики з Кремля
Захочуть Україну знов забрати.
Вже відкусили з моря добрий шмат –
Це їх, мовляв, і Крим, і Севастополь,
Донбас – неперевершений кошмар –
Ось-ось загине в кров’янім потопі.
Учив Кобзар, та учні ми слабкі
Й історію забули. Ба, не знали…
А може, правили в нас неуки такі,
Що про державу й трішечки не дбали?
І з домовини голос подає
Старий Тарас: "Не можна землю втратить –
Борітеся за право ви своє,
Коли не хочете утрапити за грати
Чи на поселення. Бараки ж збереглись
На Півночі, в Сибіру і на Сході,
Це вже проходила імперія колись:
Росія – не дарма тюрма народів.
В кайдани знов «по-братськи» вдягне «брат»,
Змішає кров, щоби позичить вроди,
Щоб українець називавсь «бурят»,
Щоб, як манкурт, забув, чийого роду.
Кричать з Кремля, що ми один народ,
Тому що поряд, а не за морями?
Не ждіть добра, ніяких нагород –
Ніхто ще не домовивсь з москалями.
Отож сьогодні мій вам заповіт:
Єднайтеся і ворога зборіте,
На Україну ще чекає світ,
Щоб вільними зростали ваші діти!"
18.03.2015.
Ганна Верес (Демиденко)
"Отож сьогодні мій вам заповіт:
